Український соловейко Марія Садовська-Барілотті

Співачка й акторка, сестра Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського й Панаса Саксаганського, Марія була талановитою, як уся її рідня. Сучасники називали її «українським соловейком». 
«Передати характер її співу неможливо: в ньому відбивався весь нарід, його поезія, його почуття», – говорив про сестру Саксаганський. Мистецький шлях Марії тривав недовго – усього 12 років. Життя також – лише 36. Однак і за такий короткий термін можна встигнути так багато, щоб про тебе згадували й через століття.

Не думав - не гадав економ панських степових маєтків Карпо Адамович Тобілевич, який мав трьох синів, Івана, Миколу, Панаса і єдину доньку Марію, що усі його діти закохаються у сцену й стануть знаними театральними діячами. І що жоден з них не носитиме його, батькового, прізвища. Іван стане Карпенко-Карим: перша частина – від імені батька Карпа, друга – з прізвища персонажа п’єси Шевченка «Назар Стодоля» Гната Карого. Микола візьме собі псевдонім Садовський – за дівочим прізвищем матері. Панас назветься Саксаганським: за назвою містечка Саксагань, що на Катеринославщині, звідки родом мати. Марія ж, не вигадуючи зайвого, теж стане Садовською. Але все це трохи пізніше.

Марія народилася 17 квітня 1855 року у селі Кам’яно-Костуватому на Миколаївщині. Вона була четвертою з дітей цієї славної великої родини, що мала старовинне шляхетне походження.

Невдовзі Тобілевичі переїхали в Єлисаветград, оселилися в будинку на вулиці Знаменській, 13, де постійно організовували музичні й театральні вечори. Незмінною учасницею їх була, звісно, й Марія.
Вона гарно вчилася – початкову освіту здобула в Єлисаветградській жіночій школі Титаренка, а з 11 років навчалася у жіночій гімназії Хрущової, успішне закінчення повного курсу якої надало їй право вчителювати.

Марія, як і брати, була змалку закохана в театр. Маючи гарний природний голос, сильне соковите сопрано, вона ще в гімназії співала на учнівських вечорах, грала в аматорських виставах.

На роковини смерті Тараса Шевченка у 1875 році в Єлисаветграді поставили п’єсу «Назар Стодоля», у якій вперше прозвучали «Вечорниці» композитора Петра Ніщинського. Він також приїхав подивитися-послухати виставу. Тоді Марія зачарувала його своїм співом, і той сказав пророчі слова: «Ваша доля – то сцена. Таким голосом рідко кого наділяє природа!». І це пророцтво збулося – Марія увійшла в історію театру як одна з найперших і найкращих виконавиць вокальних партій у тогочасних оперетах і операх.

Марія вийшла на сцену у 1876 році у складі трупи під керівництвом Марка Кропивницького. У ній вона грала майже три роки. Молоду талановиту акторку одразу помітили, про неї писали газети.

Але втрутився Амур зі стрілами – саме в театральній трупі Марія познайомилася з молодим італійцем, музикантом і співаком Миколою Барілотті, який допомагав їй в музичній освіті, займався з нею вокалом. Знайомство закінчилося шлюбом, родина переїхала в Італію. Однак тривало кохання недовго – виявилось, що кожен має свої погляди на подружнє життя.

Чоловік був легковажною людиною, не турбувався про дітей, яких у шлюбі народилося п’ятеро, але вижили лише двоє (остаточно – тільки донька Женя). Та й загалом усі Тобілевичі не схвалювали цей шлюб, а особливо брат Іван – він був незадоволений тим, що сестра марнує свій талант в «дешевих оперетках». Й запевняв, що творчий шлях Марії має бути в театрі справжньої драми. Вона повернулася з дітьми до батьків у Єлисаветград і на певний час покинула сцену.

Навесні 1879 року померла мати, Євдокія Зіновіївна. Марія замінила її по господарству, але пам’ятала й про театр. Тим паче, що в родинному домі Тобілевичів частенько гостювали Марко Кропивницький, Микола Лисенко, Модест Мусоргський, Марія Заньковецька. 

Якось Кропивницький розповів про свою нову драму й сказав Марії, що знайдеться справжня роль для неї – малась на увазі роль Оксани у п’єсі «Дай серцю волю, заведе в неволю». Марія відповіла, що мала б те за щастя, на що Марко Лукич радо відповів: «Зіграєте обов’язково. Я запрошую вас до нашої трупи, що зараз виступає в Харкові. Спеціально за цим і прибув».

Марія хвилювалася за дітей, але про них обіцяли подбати брати, і вже наступного дня її проводжали до Харкова. Був 1883 рік. Вона повернулася на сцену і вже назавжди.
Марія Садовська-Барілотті відійшла у вічність 1891 року.
Підготувала Рина ТЕНІНА