Леонід Степаненко - людина парадоксів, ідей та невгамовної енергії

Він був непідвладний рокам. Завжди підтягнутий, енергійний, усміхнений. І раптом разюча звістка - Льоні не стало. Як так? Цього не може бути.

Виявляється, за добродушною посмішкою ховались важкі хвороби, які постійно про себе нагадували. Але то було не для людей. Все ховалось в собі.

Для людей Леонід – це посмішка, дотепний жарт, добре слово… Чого завантажувати своїми проблемами? У людей своїх достатньо.

Таким був Степаненко завжди. Думав про інших. Йшов по життю своїм шляхом, ніколи не переходив його нікому.

Сьогодні хочеться згадати декілька епізодів, які б його охаректиризували.

Двадцятип’ятирічний помполіт.

В середині 70-х він був наймолодшим помполітом Радянського Дунайського пароплавства. Помполіт – це перший помічник капітана з політичних питань (якщо хто не знає).

Зараз такої посади на флоті немає.

А тоді ….

Це було всевидяще око партії на борту судна і на березі. При тому око наглядало не тільки за матросами, але й за офіцерами і навіть за капітанами.

Від нього дуже багато залежало.

Не важко здогадатись, що моряки, від матроса до капітана, м’яко кажучи, недолюблювали «водних комісарів» . А тут ще й в 25 років !

Але Леонід, всупереч існуючим правилам, побудував свою роботу так, що в нього збереглись добрі відносини зі всіма капітанами, з якими прийшлось працювати на Дунаї та на морі. А багато з них стали його друзями.

Мабуть, тут секрет в тому, що він завжди залишався адекватною, тверезо думаючою людиною. Людиною, для якої на першому місці стояла справа, а вже потім - інструкції та параграфи.

Так в «забугорних» портах нашим морякам можна було сходити на берег тільки трійками. При цьому наглядати один за одним, щоб бува хто не сильно перейнявся буржуазною культурою.

Степаненко так віртуозно складав списки цих трійок, що люди могли і містом погуляти, і до культури долучитися (посидіти в барі, глянути одним оком «порнушку»).

І звичайно, щоб не підвести помполіта, без пригод і вчасно повернутися на судно. А головне - ніхто нікого не закладав. Адже підбирались однодумці.

Не останню роль в формуванні авторитету Степаненка на флоті відіграло те , що він був там не сторонньою людиною.

У 16 років став учнем слюсаря -моториста в цеху «Водний транспорт» на Консервному комбінаті. А вже у 18 (!) він - механік на баржі в пароплавстві.

А потім була ще й вища професійна освіта – Горьківський інститут інженерів водного транспорту.

На флоті він був свій, незважаючи на високий партійний статус.

І ось новий поворот. Життєвий корабель Степаненка міняє курс. Притому міняє дуже круто.

1981 року він робить абсолютно непередбачуваний фінт: не лише відмовляється плавати помполітом, але й взагалі ходити в рейси !!!

В ті часи це був просто театр абсурду - тому що багато хто мріяв потрапити до плавскладу Дунайського пароплавства будь-ким (під іноземними прапорами тоді не ходили). А тут - молодий перспективний офіцер, перший помічник капітана(!) і добровільно відмовляється!

Може, він якийсь дисидент-збоченець? 
Ні, він не став дисидентом, не вийшов з партії. Просто на той час у Степаненків було уже двоє дітей і він хотів їх виховувати особисто. А тому домігся переведення на посаду інструктора райкому партії. Після білої сорочки з краваткою на пароплаві до полів та корів в селах району…. Але ініціатива, серйозне ставлення до нової роботи швидко допомогли і тут зробити непогану кар’єру.

Його запримітили і вже за кілька років Степаненко тав заступником голови райвиконкому. Один крок - і він міг би стати головою цього виконкому – «господарем району». Були пройдені співбесіди в різних інстанціях Ізмаїла та Одеси. Але за два дні до сесії райради відповідальні товариші з обкому партії в кулуарній бесіді ненав’язливо так натякнули, що після того як він заступить на посаду голови, потрібно буде звільнити пару провідних спеціалістів.

- За що?

Але Леонід Олександрович на угоду з совістю заради кар’єри не пішов. Вирішив - треба робити все по закону, про що і заявив товаришам. І одразу на сесії виник інший кандидат, якого напрочуд активно просувало уже керівництво райкому партії. Але думки депутатів розділились. Ніхто з кандидатів більшості не набрав. Як тільки не старалось партійне керівництво у боротьбі зі своїм же працівником... Декілька разів збиралась партійна група. Порушили регламент (замість обов’язкового таємного було відкрите голосування). І десь з третьої спроби (за регламентом дві), під пильним наглядом товаришів з райкому і

обкому з перевагою в кілька голосів був обраний інший кандидат. Як то кажуть - партійна демократія в дії.

Так йому, норовистому самовисуванцю, і треба. Нехай тепер побігає - пошукає роботу. А ми йому «допоможемо».

А Степаненко нікуди не бігав і нікого не просив - повернувся помполітом, але уже на море.

В 90-ті Леонід Олександрович очолив та реанімував днопоглиблювальне підприємство «Устьдунайськводпуть». З його ініціативи був відновлений весь днопоглиблювальний флот Ізмаїльського району водних шляхів і на озброєння підприємства став потужний земснаряд «Прорвін».

В той час, коли на Дунаї через непогоду (а переважно через відсутність палива, згадайте 90-ті) роботи припинялись, Степаненко переганяв «Прорвін» в Болгарію і навіть в Туреччину. Заробляв там солярку і знову продовжував чистити канали Української дельти Дунаю.

Також активно займався Степаненко і громадською діяльністю. Разом з дружиною видавав газету, неодноразово обирався депутатом районної та міської

ради. Навіть був висунутий кандидатом в Верховну Раду. Але відмовився і вперше в житті навіть голосувати не пішов.

- Щоб управляти країною, потрібно цьому вчитись і не один рік, - резонно наголошував він.
Уявіть, що капітаном океанського лайнера призначать людину, котра на флоті нуль, але з правильної партії. Що з цього вийде?

Отож бо й воно.

До останніх днів Леонід Олександрович ходив містом пішки. З посмішкою дивився щиро людям у вічі. Не дивлячись на всі свої недуги, будував плани…

На жаль, ці плани залишились планами. Хвороба виявилась сильнішою.

Але Степаненко не пішов безслідно. Він залишився в пам’яті дітей, онуків, всіх тих, хто з ним працював або просто знав його як життєрадісну, хорошу, чесну та порядну людину.