Шо, опять?

Одного прекрасного дня  на моїх воротах(?) з’являється табличка з новою назвою вулиці. Стара назва була перекладена українською мовою. (Принаймні, так вирішили автори проєкту)  І тепер вулиця Репина гордо іменується Іллі Ріпина.  По-перше, для чого добавляти ім’я? Адже зміна навіть однієї букви в назві вулиці робить всі ваші документи недійсними. У нас що, декілька вулиць Рєпіна? При тому різних Рєпінів? Для чого такі уточнення? В чому тут стратегічний задум?
А по-друге, що за Ріпин? Чому не Рєпін, як  був завжди українською мовою. Чи сьогодні, чим абсурдніший переклад, тим ти більший знавець рідної (?) мови?
Ну, зі мною діло просте - відірву її , щоб не ганьбити  ні в чому не повинні  ворота, та й годі.

А як бути з підприємствами, організаціями?

А на цій вулиці знаходиться одна дуже специфічна організація –Ізмаїльський державний гуманітарний університет. Останніми роками  в міністерських верхах періодично виникає ідея його закриття. Так-так. Єдиного такого державного вузу на півдні Бессарабії. З багатою історією, традиціями і можливостями.

Керівництву вуза доводиться докладати титанічних зусиль, щоб витримати цей тиск.  Запрошуються абітурієнти не тільки з Бессарабії, а і з сусідніх країн. Ведуться переговори навіть з Китаєм!

І що тепер? Це ж  який козир дали перейменувальники в руки  опонентів розвитку нашого краю.

І дійсно, листи, буклети, афіші розійдуться по всій Україні (і не тільки).  Ріпин буде веселити не тільки  бессарабців, але й жителів ближнього та дальнього зарубіжжя. І будуть сміятися не тільки над університетом, але й над всім нашим містом. Так і хочеться згадати Шевченка:

Може, вже час трохи призупинити активність перейменувальників?  А то вулиці закінчаться, і вони візьмуться за номери будинків.  Це теж весела розвага. Особливо коли нема що робити. Принаймні складається таке враження.