Теза про засадничу важливість історії для формування й відстоювання українцями власної ідентичності та історичної пам’яті в умовах російської агресії вже давно мала перетворитись на трюїзм. Останні події ж свідчать, що замість бути очевидною й банальною для всіх істиною, вона все ще для багатьох, зокрема поміж чиновників, депутатів, експертів та пересічних українців, є чимось незнаним або, що гірше, зайвим і небажаним. Останній приклад: 20 січня на брифінгу Міністерства освіти та науки спільно з депутатами комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій було оголошено про формат цьогорічного Національного мультипредметного тесту (НМТ) – ключового елемента на шляху вступу до закладів вищої освіти (ЗВО), пише ZAXID.NET.
Попри всі виклики і труднощі нинішнього становища в країні, назвати запропонований формат НМТ інакше, ніж тріумфом абсурду, навряд чи можна. Цього року випускники шкіл проходитимуть тестування з трьох предметів: два обов’язкові (українська мова й математика) та один на вибір (історія України, іноземна мова, фізика, хімія чи біологія). Вибірковий предмет буде універсальний, тобто із ним можна вступати на будь-яку спеціальність. Абсурдність тут очевидна: стати студентом історичного факультету тепер можна буде не складаючи тест з історії України, вступити на англійську чи німецьку філологію – не складаючи тест із цих мов відповідно. Однак найбільше збурення (а в багатьох – обурення) викликало виключення історії з переліку обов’язкових предметів. Мотивацію озвучують різну: від акцентування на надважливості математики (статус української мови як обов’язкового предмета непорушний) для формування учнівських здібностей і компетентностей до бажання спростити життя цьогорічним випускникам з огляду на реалії війни.
Знову ж таки – замість того, щоб усвідомлення важливості знання власної історії стало очевидною банальністю, його потрібно знову й знову обґрунтовувати та захищати від нерозуміння, а то й відвертого невігластва. Тому ще раз про очевидне. Гуманітарна складова є не менш важливою за інші при формуванні людини. Якщо ми говоримо про виховання свідомого громадянина й патріота власної спільноти – національної, локальної чи будь-якої іншої – то гуманітаристика, а передусім історія, взагалі є фундаментом. Бо можна бути чудовим математиком, фізиком, айтішником і т. д., проте не розуміти навіть базових реалій та основ світу, в якому живеш: звідки він взявся, що визначає політичні чи культурні процеси. Викладаючи історію України студентам різних, зокрема й негуманітарних спеціальностей, автор набачився такої картини вдосталь. Врешті-решт, без розуміння історії ми не усвідомимо реальних мотивів російської агресії проти України. Попри всі виклики і труднощі нинішнього становища в країні, назвати запропонований формат НМТ інакше, ніж тріумфом абсурду, навряд чи можна. Цього року випускники шкіл проходитимуть тестування з трьох предметів: два обов’язкові (українська мова й математика) та один на вибір (історія України, іноземна мова, фізика, хімія чи біологія). Вибірковий предмет буде універсальний, тобто із ним можна вступати на будь-яку спеціальність. Абсурдність тут очевидна: стати студентом історичного факультету тепер можна буде не складаючи тест з історії України, вступити на англійську чи німецьку філологію – не складаючи тест із цих мов відповідно. Однак найбільше збурення (а в багатьох – обурення) викликало виключення історії з переліку обов’язкових предметів. Мотивацію озвучують різну: від акцентування на надважливості математики (статус української мови як обов’язкового предмета непорушний) для формування учнівських здібностей і компетентностей до бажання спростити життя цьогорічним випускникам з огляду на реалії війни. Годі сперечатись, що математика є важливою для формування інтелектуально повноцінної сьогочасної людини. Не менш очевидною є її важливість з огляду на роль технологій та інновацій у сучасному світі. Але чому обов’язковість математики повинна існувати винятково за кошт усунення історії України? Більшість учасників цієї дискусії мислить дихотомічно – «або-або». Обов’язковою має бути або математика, або історія України. Яке «або» обрати – залежить від особистих симпатій. Зрештою, певний час існувала система на ЗНО, коли обов’язковим предметом, окрім української мови, була або математика, або історія України – на вибір і відповідно до фахових зацікавлень учня. Не найгірший варіант. Але оптимальним насправді буде принцип «і-і», коли випускників обов’язково очікуватиме іспит і з математики, і з історії. Це не буде новинкою – у 2022 році НМТ складався з трьох предметів – української мови, математики та історії України. Чому до вже випробуваної моделі просто не додати можливість обрати (за потреби) четвертий предмет відповідно до спеціальності, яку опановуватиме випускник? Такий підхід, до речі, первісно і пропонувало МОН. Тож, як не дивно, більшість критичних стріл варто спрямувати не так на злощасного міністра Шкарлета, як на профільний парламентський комітет на чолі з Сергієм Бабаком. Останній «провернув» відверту маніпуляцію, коли організував у власному телеграм-каналі опитування щодо моделі цьогорічного НМТ, де переміг варіант 2+1 (два обов’язкові предмети + один на вибір). А тоді використав ці результати для просування бажаної ним і комітетом моделі. Яка репрезентативність опитування в телеграмі чи інших соцмережах і наскільки воно може бути аргументом у будь-якій фазовій дискусії – питання риторичне.
Тож маємо справу з цілеспрямованим «виключенням» історії України з переліку обов’язкових предметів. І це в той час, коли досвід НМТ-2022 засвідчує, що обов’язкова історична складова пішла багатьом на користь. Рівень знань з історії України ХХ – початку ХХІ століття (саме цей період виносився на тест минулоріч) у цьогорічних першокурсників неісторичних спеціальностей у середньому кращий, ніж раніше. Окрім необов’язковості історії України, цьогоріч ще й обрали вкрай дивні хронологічні межі тем, що будуть винесені на НМТ – від середини XVI століття до сьогодення. Чому рік тому були лише теми за 10 і 11 клас (від Першої світової і далі) зрозуміти нескладно – це теми, що в минулі роки виносились на Державну підсумкову атестацію (ДПА) і той обсяг матеріалу, який було реально опанувати у стислі терміни. Чому цьогоріч вирішили викинути з програми НМТ весь період за 7 клас, насамперед Давньоруську державу – наразі адекватних пояснень (та й будь-яких взагалі) не прозвучало. А враховуючи, що російська пропаганда цей період використовує дуже активно, зокрема тези про Русь як «колиску братніх народів», «Київ – матєрь гарадов рускіх», то адекватні пояснення тут уявити взагалі складно. Тут уже або все вчити, або знову лише ХХ – початок ХХІ століття. Натомість – незрозумілий гібрид. Серед аргументів на захист підходу МОН і парламентського комітету часто звучить аргумент, який, якщо докладніше проаналізувати, не витримує критики: обов’язковий тест з історії України не потрібен, бо а) історія – це просто зазубрювання імен та дат; б) знати власну історію учні повинні й без цього, адже це патріотичний обов’язок. Щодо історії як зазубрювання – такий аргумент може вживати лише хтось вкрай упереджений або цілковитий дурень (хай навіть освічений), котрий не має ані найменшого розуміння чим є історія, проте береться судити про неї. Якщо говорити конкретно про ЗНО/НМТ, то нинішня програма з історії України далека від досконалості, але закладені в неї змісти й самі тести за всі минулі роки аж ніяк не заточені лише на зазубрювання, натомість часто вимагають саме розуміння.
Стосовно обов’язку учнів самостійно вивчати що-небудь, зокрема й історію – з тим же успіхом можна обговорювати породи та кольори єдинорогів. Це ніщо інше як пустопорожня балаканина. Багато учнів без примусу пальцем об палець не вдарять з жодного предмета. Рівень знань з базових історичних понять і процесів у студентів негуманітарних спеціальностей в більшості відверто незадовільний, попри прогрес завдяки НМТ-2022. І питання на кшталт, що таке демократія, нація/народ, держава, звідки вони беруться, чому українці і росіяни не є братніми народами тощо, заганяють багатьох у глибокий ступор. А цим людям, пригадаймо, голосувати на виборах. Що цікаво, ініціатори та прихильники обов’язковості математики як вступного іспиту самі собі суперечать. Адже своє бачення ролі математики вони часто обґрунтовують тим, що лише примус у формі ЗНО/НМТ зможе покращити ситуацію з вивченням математики у школах. Як цей підхід у них поєднується з тезою, що історію учні можуть і мають добре опановувати без такого ж елемента примусу – загадка. Як і те, чому підхід «кому треба – вибере собі історію» не конвертується в аналогічний «кому треба – вибере математику». Відгадка, підозрюю, проста: зневажливе ставлення до історії, а в кращому разі – недооцінка і нерозуміння її важливості, тим паче тепер.
Варто згадати і про аргумент щодо полегшення долі вступників як мотив, чому обов’язкових предметів два, а не три, як було торік. На перший погляд, звучить переконливо: війна, обстріли, вимушене переселення та відключення світла не сприяють нормальній підготовці до НМТ, як і нормальному життю загалом. Та чи вартує таке спрощення жертви у вигляді стратегічно важливого предмета? Не вимагає. Минулорічні результати НМТ з історії були напрочуд високими, попри оголошення переліку предметів, винесених на тест, лише за три місяці до нього, а отже – нестачі часу на підготовку. Головна причина, чому чимало цьогорічних випускників чи їхніх батьків підтримують модель НМТ 2+1 замість 3+1, насправді для більшості з них – це не війна і викликані нею труднощі. А бажання спростити собі життя. Якби провести схоже опитування до чи після війни – результат не зміниться. Якщо буде варіант лише з одним обов’язковим предметом – то він швидко стане найпопулярнішим. Що означає тільки одне – домінує бажання якомога простішого вступу до ЗВО (а потім і якомога простішого навчання там), а не здобування необхідних знань і навиків.
Враховуючи, що чимала частка студентів навчається за кошт бюджету, відповідальні за освіту чиновники й депутати мають повне право, зокрема моральне, робити так, як буде краще для держави й суспільства, а не шукати шляхів найменшого опору і легкого схвалення. Але схоже на те, що події останніх одинадцяти місяців, не кажучи про минулі роки і століття, багатьох так нічого й не навчили. Бажання максимально спростити собі життя все ще домінує. За такого підходу очікувати чогось кращого й мудрішого навряд чи варто. А вітання від міністра освіти чи депутатів з нагоди Дня Соборності України із закликами пам’ятати наше минуле на тлі всього цього звучать як неприховане знущання.
Підготувала Рина ТЕНІНА