Любко Дереш про літературу під час війни: "Прийшли архетипи боротьби і перемоги"
Створення літературних проєктів, нові книги та презентації українських творів на фестивалях - це показник інтересу українців до літератури. Так, війна змістила пріоритети, але вже помічаємо поступове відродження книговидавничої та письменницької сфери.
Про роль поезії та прози під час війни "Суспільне" поспілкувалося з сучасним українським письменником Любком Дерешем.
- Маючи розмови із різними діячами культури, часто говоримо про важливість скасування всього російського. В інтерв’ю "Апостроф ТВ" у 2021 році ви говорили про добросусідство. Цитую: "Хіба нам не потрібно, щоб ми жили разом? Хіба ми хочемо зачистити одне одного?". Зараз ця позиція вона актуальна для вас?
- Зараз потрібно поставити на паузу всі можливі комунікації та спроби привносити в український простір якісь російські образи. Абсолютно ні. Я гадаю, що багато що змінилося з 2021 року і для мене, і безумовно, повномасштабне вторгнення кардинально змінило наше розуміння того, чим для нас є російська культура. На жаль, я перебував під певним чаром і під впливом певних ілюзій того, що інструментом культури і діалогу ми можемо якось допомогти пом’якшити ситуацію і не допустити цієї війни, яка розгорнулася на повну силу. Але все ж зараз очевидно, що на порядку денному стоїть насамперед це посилення позицій всього українського. По-друге, це розмежування сутності українських якихось явищ від російських явищ. І по-третє, розуміння того, що ми ще не маємо підкорюватися імперському наративу і маємо інтегруватися з європейськими культурними кодами, розуміти більше свою причетність до європейської, середземноморської, до антично-європейської традиції, а не до російської.
І це не означає якесь знищення російського у прямому сенсі. Спалення книжок чи ще щось, це означає просто вимкнення звуку. Як влучно сказала Оксана Забужко: "Так, безумовно, гроші в росіян є, але зараз вони не на часі". Зараз потрібно поставити на паузу всі можливі комунікації та спроби привносити в український простір якісь російські образи. Безумовно чимало людей є хороших, так, але знову ж, нам потрібно актуалізувати українське і пригальмувати на невизначений період часу проникнення в нашу українську культуру російських образів, російських сенсів.
- Кожна війна народжує своїх поетів і письменників, яку роль нині відіграє поезія і проза у період війни для України зокрема?
- Однозначно, насамперед єднає і надає силу поезія як те, що вистрілює найперше. Перші реакції на початок повномасштабного вторгнення - це меми, жарти, і почала з’являтися поезія. І що характерно, ця поезія вже не просякнута настроями жалю, суму, смутку. Прийшли зовсім інші архетипи: боротьби, перемоги. Є багато дослідників і дослідниць, які порівнюють літературу й образи від початку війни, з 2014 року. Вони відмічають, що тоді дійсно переважав образ України, яка плаче, розгублена і потрапила у велике лихо. А зараз ми бачимо жінок з “джевелінами”, бачимо воїнів, справжній воїнський дух, і приблизно такою ж стає поезія, проза - це історії боротьби. А навіть коли це історії травм, болю евакуації, втрат, то однаково це не історія про жертв, зламаних людей, а тих, хто готові боротися до останнього.
- Маючи розмови із різними діячами культури, часто говоримо про важливість скасування всього російського. В інтерв’ю "Апостроф ТВ" у 2021 році ви говорили про добросусідство. Цитую: "Хіба нам не потрібно, щоб ми жили разом? Хіба ми хочемо зачистити одне одного?". Зараз ця позиція вона актуальна для вас?
- Зараз потрібно поставити на паузу всі можливі комунікації та спроби привносити в український простір якісь російські образи. Абсолютно ні. Я гадаю, що багато що змінилося з 2021 року і для мене, і безумовно, повномасштабне вторгнення кардинально змінило наше розуміння того, чим для нас є російська культура. На жаль, я перебував під певним чаром і під впливом певних ілюзій того, що інструментом культури і діалогу ми можемо якось допомогти пом’якшити ситуацію і не допустити цієї війни, яка розгорнулася на повну силу. Але все ж зараз очевидно, що на порядку денному стоїть насамперед це посилення позицій всього українського. По-друге, це розмежування сутності українських якихось явищ від російських явищ. І по-третє, розуміння того, що ми ще не маємо підкорюватися імперському наративу і маємо інтегруватися з європейськими культурними кодами, розуміти більше свою причетність до європейської, середземноморської, до антично-європейської традиції, а не до російської.
І це не означає якесь знищення російського у прямому сенсі. Спалення книжок чи ще щось, це означає просто вимкнення звуку. Як влучно сказала Оксана Забужко: "Так, безумовно, гроші в росіян є, але зараз вони не на часі". Зараз потрібно поставити на паузу всі можливі комунікації та спроби привносити в український простір якісь російські образи. Безумовно чимало людей є хороших, так, але знову ж, нам потрібно актуалізувати українське і пригальмувати на невизначений період часу проникнення в нашу українську культуру російських образів, російських сенсів.
- Кожна війна народжує своїх поетів і письменників, яку роль нині відіграє поезія і проза у період війни для України зокрема?
- Однозначно, насамперед єднає і надає силу поезія як те, що вистрілює найперше. Перші реакції на початок повномасштабного вторгнення - це меми, жарти, і почала з’являтися поезія. І що характерно, ця поезія вже не просякнута настроями жалю, суму, смутку. Прийшли зовсім інші архетипи: боротьби, перемоги. Є багато дослідників і дослідниць, які порівнюють літературу й образи від початку війни, з 2014 року. Вони відмічають, що тоді дійсно переважав образ України, яка плаче, розгублена і потрапила у велике лихо. А зараз ми бачимо жінок з “джевелінами”, бачимо воїнів, справжній воїнський дух, і приблизно такою ж стає поезія, проза - це історії боротьби. А навіть коли це історії травм, болю евакуації, втрат, то однаково це не історія про жертв, зламаних людей, а тих, хто готові боротися до останнього.
Зараз ми відчуваємо цей тиск війни й необхідність діяти оперативно.
- Чи вдалося за ці місяці щось почитати, окрім новин?
- Зізнаюся, у плані творчості і в плані читання це достатньо складний період. Думаю, що для багатьох письменників це саме так. Багато моїх колег пересіли з ноутбуків за кермо, скажімо, волонтерських автомобілів чи почали активно займатися суспільною діяльністю, але багато далі пишуть, однак таку максимально швидку прозу. Це публіцистика, щоби представити те, що відбувається в Україні, широкому світовому загалу. І в цьому сенсі останні місяці це був карколомний вибух, коли практично весь український культурний істеблішмент прозвучав на чільних світових майданчиках. Але також знаю, що українські автори можуть працювати, мої колеги пишуть п’єси, прозові тексти, сам я мав нагоду написати кілька новел. Мої плани працювати з п’єсою поки що відтерміновуються. Щодо читання, то з цим ще складніше. Життя настільки динамічне зараз, що від 24 лютого, я не мав нагоди просто сісти і спокійно щось читати. Але все ж якісь робочі справи змушують мене час від часу брати якісь книжки в руки. Це наукові тексти, пов’язані з історією України.
- Зараз ви працюєте над драмою під робочою назвою "Фаза перша". Чи пишеться вона нині у тому ж темпі?
- На жаль, я не та людина, яка легко і швидко починає формулювати думки, мені потрібно завжди ґрунтовно обдумати, інколи занадто багато потрібно часу. Ця п’єса все ще в роботі, повертаюся не тільки до неї, але і до коротких текстів. Якщо і знайду сили щось у найближчі місяці робити, то насамперед, мабуть, буду намагатися висловлюватися через коротку прозу, тому що це дає можливість лаконічно висловити спостереження, емоції.
- Чи вдалося за ці місяці щось почитати, окрім новин?
- Зізнаюся, у плані творчості і в плані читання це достатньо складний період. Думаю, що для багатьох письменників це саме так. Багато моїх колег пересіли з ноутбуків за кермо, скажімо, волонтерських автомобілів чи почали активно займатися суспільною діяльністю, але багато далі пишуть, однак таку максимально швидку прозу. Це публіцистика, щоби представити те, що відбувається в Україні, широкому світовому загалу. І в цьому сенсі останні місяці це був карколомний вибух, коли практично весь український культурний істеблішмент прозвучав на чільних світових майданчиках. Але також знаю, що українські автори можуть працювати, мої колеги пишуть п’єси, прозові тексти, сам я мав нагоду написати кілька новел. Мої плани працювати з п’єсою поки що відтерміновуються. Щодо читання, то з цим ще складніше. Життя настільки динамічне зараз, що від 24 лютого, я не мав нагоди просто сісти і спокійно щось читати. Але все ж якісь робочі справи змушують мене час від часу брати якісь книжки в руки. Це наукові тексти, пов’язані з історією України.
- Зараз ви працюєте над драмою під робочою назвою "Фаза перша". Чи пишеться вона нині у тому ж темпі?
- На жаль, я не та людина, яка легко і швидко починає формулювати думки, мені потрібно завжди ґрунтовно обдумати, інколи занадто багато потрібно часу. Ця п’єса все ще в роботі, повертаюся не тільки до неї, але і до коротких текстів. Якщо і знайду сили щось у найближчі місяці робити, то насамперед, мабуть, буду намагатися висловлюватися через коротку прозу, тому що це дає можливість лаконічно висловити спостереження, емоції.
- А про що буде пʼєса?
- Про першу фазу війни, період із початку квітня, початок звільнення Київщини від окупантів до моменту, коли світові починають відкриватися звірства Бучі, Бородянки, Ірпеня. В центрі історія спроб евакуації літнього викладача його студентами. Викладач перебуває на одному з хуторів неподалік від Києва, а його студенти - хто в Києві, хто десь на західній Україні. Вони намагаються зрозуміти, як проїхати крізь блокпости, лінії обстрілів, щоби вивезти цього старого літературознавця і його дружину.
- Що би ви порадили почитати українцям зараз, щоби відволіктися від новин?
- Нон-фікшн література важлива, щоб зарядитися новими ідеями і зрозуміти, яке положення в Україні зараз. Насамперед це "Брама Європи" Сергія Плохія та "Подолати минуле: глобальна історія України" Ярослава Грицака. Це історичні огляди для людей, які хотіли би краще зрозуміти сутність історичних процесів, які зараз відбуваються в Україні. А також есеїстика від упорядників Валерія Пекаря і Владислава Рашкована - "Українські основи". Двоє науковців зібрали 124 автор_ок, які виражають найпередовіші думки щодо цінностей, принципів, ідей, які формують сьогоднішню Україну. Вони особливо актуальні з огляду на те, що перед нами відкривається вікно можливостей по-новому упорядкувати нашу Україну, повоєнну Україну, Україну, яка перемагає. Щодо художньої літератури, то тут варто звернути увагу на творчість Артема Чапая, чиє оповідання "The Ukraine" було нещодавно опубліковане у американському "The New Yorker". На поезію Сергія Жадана, Любові Якимчук, Вікторії Амеліної, прозу Артема Чеха. У військовій прозі важко назвати якогось конкретного автора, тому що це цілий напрям: Мартін Брест, Сергій Сайгон, Оксана Чорна. Багато інших, просто варто відкривати і знайомитися з цими новими іменами.
Підготувала Рина ТЕНІНА
- Про першу фазу війни, період із початку квітня, початок звільнення Київщини від окупантів до моменту, коли світові починають відкриватися звірства Бучі, Бородянки, Ірпеня. В центрі історія спроб евакуації літнього викладача його студентами. Викладач перебуває на одному з хуторів неподалік від Києва, а його студенти - хто в Києві, хто десь на західній Україні. Вони намагаються зрозуміти, як проїхати крізь блокпости, лінії обстрілів, щоби вивезти цього старого літературознавця і його дружину.
- Що би ви порадили почитати українцям зараз, щоби відволіктися від новин?
- Нон-фікшн література важлива, щоб зарядитися новими ідеями і зрозуміти, яке положення в Україні зараз. Насамперед це "Брама Європи" Сергія Плохія та "Подолати минуле: глобальна історія України" Ярослава Грицака. Це історичні огляди для людей, які хотіли би краще зрозуміти сутність історичних процесів, які зараз відбуваються в Україні. А також есеїстика від упорядників Валерія Пекаря і Владислава Рашкована - "Українські основи". Двоє науковців зібрали 124 автор_ок, які виражають найпередовіші думки щодо цінностей, принципів, ідей, які формують сьогоднішню Україну. Вони особливо актуальні з огляду на те, що перед нами відкривається вікно можливостей по-новому упорядкувати нашу Україну, повоєнну Україну, Україну, яка перемагає. Щодо художньої літератури, то тут варто звернути увагу на творчість Артема Чапая, чиє оповідання "The Ukraine" було нещодавно опубліковане у американському "The New Yorker". На поезію Сергія Жадана, Любові Якимчук, Вікторії Амеліної, прозу Артема Чеха. У військовій прозі важко назвати якогось конкретного автора, тому що це цілий напрям: Мартін Брест, Сергій Сайгон, Оксана Чорна. Багато інших, просто варто відкривати і знайомитися з цими новими іменами.
Підготувала Рина ТЕНІНА
Увага! Використання публікацій ВД «Кур'єр» у спільнотах соцмереж та ЗМІ без зазначення автора и назви видання ЗАБОРОНЕНО!
Поділитися новиною
Слідкуйте за новинами у інформаційних пабліках "Курьера недели":
