Проєкт акту про незалежність, написаний Левком Лук'яненком. Фото: "Суспільне"/архівна хроніка
Учасники
того засідання Юрій Костенко та Іван Заєць згадують: спочатку
планували, що документ читатиме Левко Лук’яненко. Проте врешті це зробив
письменник, член Народної Ради Володимир Яворівський.
Леонід Кравчук, голова Верховної Ради, перший президент України: "Автором
документа був Левко Лук’яненко. Я кажу: нехай - автор. Кажуть: "Левко
Лук’яненко сприймається як один із наймогутніших націоналістів у
Верховній Раді". І як тільки Лук’яненко вийде читати Акт, всі комуністи
будуть проти нього. Тоді хтось пропонує Яворівського".
На
думку Івана Зайця, це не мало великого значення, хоча було б
справедливіше: "Лук’яненко писав першу версію документа, Лук’яненко
відсидів 27 років за ідею Незалежності… Але я не можу сильно дорікати
Яворівському і Кравчуку, бо, я так розумію, вони працювали на
результат".
Проєкт документа озвучує Володимир
Яворівський: "Акт Верховної Ради української РСР про проголошення
Незалежності України… Виражаючи волю народу України до життя в
незалежній державі, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в
Україні, виходячи із права на самовизначення, передбаченого статутом
Організації Об’єднаних Націй та іншими міжнародно-правовими документами,
здійснюючи декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада
урочисто проголошує Незалежність України, створення самостійної
Української держави "Республіка Україна".
Після
виступу Яворівського до мікрофона виходить комуніст Микола Багров,
перший секретар кримського обкому Компартії, член ЦК КПРС. Він
наполягає: якщо депутати планують висловлювати волю народу, мають
порадитися з виборцями. Рішення про вихід із Радянського Союзу, каже
комуніст, має бути поставлене на референдумі.
Дві години до проголошення Незалежності України. 24 серпня 1991 року, 16:00.
Засідання
вдруге за день опинилося під загрозою зриву. Меншість нав’язувала свій
порядок денний більшості: проголосувати за Акт Незалежності.
Представники більшості не мали узгодженої позиції й вимагали
консультацій. Потрібен був компроміс, який запропонували Ігор Юхновський
і Народна Рада.
Народний депутат озвучує
варіант: у першому пункті має бути проголошення Незалежності України. У
другому - референдум. Голова Верховної Ради Леонід Кравчук знову оголошує перерву. Пропонує депутатам до 17:00 обговорити проєкт рішення.
Леонід Кравчук, голова Верховної Ради, перший президент України: "Поки не був сам переконаний, що будемо мати переважну більшість, я відтягував це питання, не ставив його на голосування".
Голова
комуністичної більшості в Раді Олександр Мороз вважає, що позиція
Народної Ради від початку була неправильною: "Усе йшло до того, що вони
(комуністи, - ред.) - вороги України, а ми (демократичні рухи, - ред.)
відстоюємо її інтереси й так далі. Багато втратили на тому, що ішла ця
боротьба".
Народні депутати згадують: величезну
роль відіграв Ігор Юхновський, який був членом Компартії, ветераном
війни й мав помірковану думку. "Він уколисував комуністів, що приймаймо
Акт Незалежності", - згадує народний депутат СРСР, міністр екології
Кабінету міністрів УРСР у 1991 році, Юрій Щербак.
Тим
часом демократи обговорюють пункт про референдум. Іван Заєць каже, що
пішов до Кравчука і сказав, щоб у проєкт рішення додали й проведення
референдуму. Кравчук також вважав, що таким чином є шанс прийняти Акт у
Верховній Раді.
Тим часом з’являється ще одна
думка. Член Народної Ради Володимир Гриньов наполягає на забороні
Комуністичної партії, декомунізації й націоналізації її майна.
Юрій Щербак, народний депутат СРСР, міністр екології Кабінету міністрів УРСР у 1991 році:
"Гриньов, звичайно, був виразником проросійських сил. Я не думаю, що
йому хтось там диктував це, але безперечно, він хотів процес уповільнити
чи просто перервати, чи не дати йому відбутися".
Частина членів Народної Ради погоджується, що голосувати за Незалежність можна тільки "в пакеті" із забороною КПУ.
Ярослав Кендзьор, народний депутат України, член Народної Ради в 1991 році: "Багато
з нас розуміли, що такий радикалізм може, так би мовити, зірвати
найголовніше питання, яке тоді стояло перед нами, - ухвалити документ,
який би фіксував відновлення української державності. Без голосів
компартійної більшості ми не могли ухвалити жодного рішення".
58 хвилин до проголошення Незалежності. 24 серпня 1991 року, 17:02.
Акт
проголошення Незалежності України постійно доопрацьовувався. Найбільші
суперечки точилися щодо його преамбули. Адже Олександр Мороз наполягав:
коли пишемо слова "виражаючи волю народу", маємо провести референдум.
"Виникла
дискусія, як назвати державу, яку ми проголосимо як незалежну. Одні
пропонували назвати Українська Народна Республіка, як було в 1918 році
при першій спробі зробити Україну незалежною. Інші говорили - Українська
Радянська Республіка. Ради ж залишалися, як основи народовладдя.
Соціалістичну відкинути. Була пропозиція назвати на кшталт Чеська
Республіка чи Польська Республіка. Прийшли до єдиної думки - Україна", -
розповідає Олександр Бандурка.
Журналіст
Віталій Портніков власноруч викреслював слово "республіка" з копій
документа. "Тепер, коли я беру свій український паспорт, розумію, що там
могло бути написано "Республіка України". Що я змінив назву країни
власною рукою - мені стає дивно", - усміхається він.