RSS
Історія     

"Читай, або задушу". Чому Незалежність України могла не відбутися

"Читай, або задушу". Чому Незалежність України могла не відбутися

24 серпня 1991 року депутати Верховної Ради СРСР зібралися в залі Верховної Ради заради одного питання - Акту про проголошення Незалежності України.

Що відбувалося за лаштунками історичного засідання і хто в ньому зіграв ключову роль - "Суспільне" згадує день проголошення Незалежності України і публікує шостий епізод документального серіалу "Колапс. Як українці зруйнували імперію зла" - "Незалежність".
24 серпня 1991 рік, 10:03 ранку: 7 годин 57 хвилин до проголошення Незалежності

Голосування за Акт про проголошення Незалежності в парламенті тричі балансувало на межі зриву: більшість у Верховній Раді України була за комуністами - 375 з 450 депутатів. Імовірним був сценарій, що рішення не приймуть. Але в результаті за Незалежність проголосували і демократи, і комуністи. Лише один депутат був проти.
До дванадцятої години засідання відбувалося у звичному режимі. Годину виступав голова Верховної Ради Леонід Кравчук: оцінка ситуація в країні, залаштунки путчу в Москві.
Люди на акції, 24 серпня 1991 року. Фото: "Суспільне"/архівна хроніка
"
Станом на ранок 24 числа звичайно, що домінувало одне питання: чи зможемо ми набрати необхідну кількість голосів, щоб був проголосований документ про відновлення української державності", - згадує 24 серпня 1991 року народний депутат України, член Народної Ради Ярослав Кендзьор.
Демократична меншість у Раді вважала, що комуністи будуть проти цього. Як поводитиметься Леонід Кравчук? "Він міг втратити підтримку компартійної більшості. І тоді у нас із проголошенням, як кажуть в народі, "була б гайка, - говорить Володимир Філенко, народний депутат України, заступник голови Народної Ради в 1991 році. - На наше щастя, у Кравчука тоді "волиняка переміг комуняку".
Напруження почало зростати перед полуднем. Депутати саме слухали питання про опечатування архівів Кабінету Міністрів, інших органів державної влади - це мали зробити через невдалий нещодавній путч.

Іван Заєць, народний депутат України, член Народної Ради в 1991 році:
"І тоді виступив депутат Анатолій Матвієнко і сказав: "А чому це ми повинні опечатувати архіви, забирати документацію тільки з органів державної влади і комуністичної партії? Треба додати сюди й інші партії і рухи, щоб мати таку цілу картину".
Демократів пропозиція комуніста обурила. Вони, завила представниця Народного Руху Лариса Скорик, не мали "жодної причетності до цього ганебного перевороту".
На думку Івана Зайця, це була провокація з боку комуністів. У залі здійнявся галас, ба більше - депутати завадили виступити першому секретарю Комуністичної партії Станіславу Гуренку. Довелося робити перерву. "Було таке відчуття, що може зірватися сесія", - розповідає Іван Заєць.

5 годин 52 хвилини до проголошення Незалежності України. 24 серпня 1991 року, 12:08.

У цей час під стінами Верховної Ради В’ячеслав Чорновіл, народний депутат, член Народної Ради, політичний в’язень СРСР звертається до людей: "Якщо зараз буде зірване голосування, ми повинні брати ЦК Компартії самі! На штурм!".
Акція під Верховною Радою в день проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. Фото: "Суспільне"/архівна хроніка
Ніяка сила не зупинила б цих людей, переконаний Ярослав Кендзьор: "Люди б це все змели, так би мовити, і вони б цю Верховну раду по цеглинці розібрали". Від самого ранку народний депутат Ярослав Кендзьор ходив парламентом із відеокамерою. Пригадує: депутати більшості виглядали розгубленими, відчували себе в облозі.
Хоча член комуністичної більшості в 1991 році Олександр Бандурка згадує, що не відчував небезпеки: "Я виключаю такий випадок, що натовп міг піти на фізичне насильство якесь, на розправу з депутатами, я це виключаю".
Іван Заєць, народний депутат України, член Народної Ради в 1991 році:
"Будь-який штурм Верховної ради взагалі би похоронив всю цю ідею. Юрбою в той момент не можна було досягти мети. Навпаки треба було діяти всередині самої Верховної Ради. Наша позиція якраз і полягала в тому, що головний удар по комуністичній системі можна нанести тільки через проголошення Незалежності України. Порозриваються зв'язки із центром, Росія бере курс і комуністи всередині України фактично зависають в безповітряному просторі. Якщо ми проголосуємо у Верховній Раді Незалежність України, то через день - через два ми заборонимо комуністичну партію. Так воно і трапилося".
Одним із посередників був народний депутат і член Народної Ради Дмитро Павличко, згадує журналіст Віталій Портніков. "Він був тоді дуже близький до Кравчука, у них були особливі стосунки. І, в принципі, те, що він транслював, - це було те, що хотів побачити Кравчук. І я думаю, що насправді Павличко був головною постаттю в цій історії, як Кравчук був головною постаттю в історії проголошення Незалежності України", - вважає Портніков.
Після закінчення перерви поет і депутат Павличко "вкидає в зал" ідею Незалежності.

Фото: "Суспільне"/архівна хроніка
Дмитро Павличко, народний депутат, член Народної Ради, 1991 рік: "Звертаюся зі словами Вольтера: "Я ненавиджу думку свого противника, але я готовий померти за те, щоб він мав право її висловити". Він пропонує три головні рішення:
  1. Проголошення незалежності України;
  2. Передача всієї військової техніки на території України під командування президії Верховної Ради;
  3. Повна департизація державних органів України.
За кілька хвилин Кравчука питають: чи він підтримує запропонований Павличком проєкт Акту проголошення державної Незалежності? "Я підтримую", - каже Кравчук.
"Людина, яка вогнем і мечем в час своєї роботи в ЦК Компартії, працюючи керівником ідеологічного відділу, випалювала ідею Незалежності, враз почала агітувати свою команду, колег по партії за те, щоб підтримати цей історичний документ", - згадує Ярослав Кендзьор.
Проєкт Акту проголошення Незалежності написали напередодні. Левко Лук’яненко у шкільному зошиті виводив: "виражаючи волю народу України до життя у незалежній державі, продовжуючи традиції державотворення української народної республіки, сформульовані 22 січня 1918 року Четвертим універсалом…". Ця перша фраза зазнає найбільших змін. Відсилка до Української Народної Республіки здалася такою, що може налякати комуністичну більшість. І в наступній редакції її викреслили.
Проєкт акту про незалежність, написаний Левком Лук'яненком. Фото: "Суспільне"/архівна хроніка
Учасники того засідання Юрій Костенко та Іван Заєць згадують: спочатку планували, що документ читатиме Левко Лук’яненко. Проте врешті це зробив письменник, член Народної Ради Володимир Яворівський.
Леонід Кравчук, голова Верховної Ради, перший президент України:
"Автором документа був Левко Лук’яненко. Я кажу: нехай - автор. Кажуть: "Левко Лук’яненко сприймається як один із наймогутніших націоналістів у Верховній Раді". І як тільки Лук’яненко вийде читати Акт, всі комуністи будуть проти нього. Тоді хтось пропонує Яворівського".
На думку Івана Зайця, це не мало великого значення, хоча було б справедливіше: "Лук’яненко писав першу версію документа, Лук’яненко відсидів 27 років за ідею Незалежності… Але я не можу сильно дорікати Яворівському і Кравчуку, бо, я так розумію, вони працювали на результат".
Проєкт документа озвучує Володимир Яворівський: "Акт Верховної Ради української РСР про проголошення Незалежності України… Виражаючи волю народу України до життя в незалежній державі, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи із права на самовизначення, передбаченого статутом Організації Об’єднаних Націй та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада урочисто проголошує Незалежність України, створення самостійної Української держави "Республіка Україна".

Після виступу Яворівського до мікрофона виходить комуніст Микола Багров, перший секретар кримського обкому Компартії, член ЦК КПРС. Він наполягає: якщо депутати планують висловлювати волю народу, мають порадитися з виборцями. Рішення про вихід із Радянського Союзу, каже комуніст, має бути поставлене на референдумі.
Дві години до проголошення Незалежності України. 24 серпня 1991 року, 16:00.

Засідання вдруге за день опинилося під загрозою зриву. Меншість нав’язувала свій порядок денний більшості: проголосувати за Акт Незалежності. Представники більшості не мали узгодженої позиції й вимагали консультацій. Потрібен був компроміс, який запропонували Ігор Юхновський і Народна Рада.
Народний депутат озвучує варіант: у першому пункті має бути проголошення Незалежності України. У другому - референдум. Голова Верховної Ради Леонід Кравчук знову оголошує перерву. Пропонує депутатам до 17:00 обговорити проєкт рішення.
Леонід Кравчук, голова Верховної Ради, перший президент України:
"Поки не був сам переконаний, що будемо мати переважну більшість, я відтягував це питання, не ставив його на голосування".
Голова комуністичної більшості в Раді Олександр Мороз вважає, що позиція Народної Ради від початку була неправильною: "Усе йшло до того, що вони (комуністи, - ред.) - вороги України, а ми (демократичні рухи, - ред.) відстоюємо її інтереси й так далі. Багато втратили на тому, що ішла ця боротьба".
Народні депутати згадують: величезну роль відіграв Ігор Юхновський, який був членом Компартії, ветераном війни й мав помірковану думку. "Він уколисував комуністів, що приймаймо Акт Незалежності", - згадує народний депутат СРСР, міністр екології Кабінету міністрів УРСР у 1991 році, Юрій Щербак.
Тим часом демократи обговорюють пункт про референдум. Іван Заєць каже, що пішов до Кравчука і сказав, щоб у проєкт рішення додали й проведення референдуму. Кравчук також вважав, що таким чином є шанс прийняти Акт у Верховній Раді.
Тим часом з’являється ще одна думка. Член Народної Ради Володимир Гриньов наполягає на забороні Комуністичної партії, декомунізації й націоналізації її майна.
Юрій Щербак, народний депутат СРСР, міністр екології Кабінету міністрів УРСР у 1991 році:
"Гриньов, звичайно, був виразником проросійських сил. Я не думаю, що йому хтось там диктував це, але безперечно, він хотів процес уповільнити чи просто перервати, чи не дати йому відбутися".
Частина членів Народної Ради погоджується, що голосувати за Незалежність можна тільки "в пакеті" із забороною КПУ.
Ярослав Кендзьор, народний депутат України, член Народної Ради в 1991 році: "
Багато з нас розуміли, що такий радикалізм може, так би мовити, зірвати найголовніше питання, яке тоді стояло перед нами, - ухвалити документ, який би фіксував відновлення української державності. Без голосів компартійної більшості ми не могли ухвалити жодного рішення".
58 хвилин до проголошення Незалежності. 24 серпня 1991 року, 17:02.

Акт проголошення Незалежності України постійно доопрацьовувався. Найбільші суперечки точилися щодо його преамбули. Адже Олександр Мороз наполягав: коли пишемо слова "виражаючи волю народу", маємо провести референдум.
"Виникла дискусія, як назвати державу, яку ми проголосимо як незалежну. Одні пропонували назвати Українська Народна Республіка, як було в 1918 році при першій спробі зробити Україну незалежною. Інші говорили - Українська Радянська Республіка. Ради ж залишалися, як основи народовладдя. Соціалістичну відкинути. Була пропозиція назвати на кшталт Чеська Республіка чи Польська Республіка. Прийшли до єдиної думки - Україна", - розповідає Олександр Бандурка.
Журналіст Віталій Портніков власноруч викреслював слово "республіка" з копій документа. "Тепер, коли я беру свій український паспорт, розумію, що там могло бути написано "Республіка України". Що я змінив назву країни власною рукою - мені стає дивно", - усміхається він.
Проєкт Акту про проголошення Незалежності з правками, 24 серпня 1991 року. Фото: "Суспільне"/архівна хроніка
Останню правку внесли перед входом до кабінету Кравчука. А остаточна редакція з’явилася уже перед самим голосуванням. Але до останньої мити вирішувалося, чи будуть комуністи голосувати "за".
"
Леонід Макарович взяв у руки, і не квапиться, так би мовити, відповідати. Весь час поглядає у зал. І каже, вагаючись: "А, може, не сьогодні, може, на понеділок принесемо?". Павличко каже: "Читай! Якщо ні - я задушу тебе!", - згадує Ярослав Кендзьор.
Наче вже нічого не могло зупинити позитивний результат голосування, але раптом член Народної Ради Володимир Гриньов знову піднімає питання декомунізації.
Цей виступ міг спричинити розкол у Народній Раді і зруйнувати домовленості з комуністами. Частина Народної Ради проголосувала б солідарно з Гриньовим. Більшість вважала би це порушенням домовленостей.
Віталій Портніков, журналіст:
"Маємо зрозуміти головну мету комуністів: у них не було ідеї проголосити Незалежність. Комуністи хотіли сховатися в незалежній Україні від демократичної росії".
Слова "ставлю на голосування Акт проголошення Незалежності" біля мікрофона вигукує комуніст Олександр Бандурка. Питання про декомунізацію залишається тільки питанням в залі, а не пунктом, записаним на папері.
О 17:57 Кравчук ставить на голосування компромісну постанову: Верховна Рада проголошує незалежність, але передбачає затвердження Акту на референдумі. 321 голос "за". Голосування грало роль сигнального. Це був тест: скільки комуністів погоджується на компроміс та готові проголосувати за Незалежність.
Леонід Кравчук, голова Верховної Ради, перший президент України: "
Я переговорив особисто з керівниками всіх областей. І коли переконався, що більшість депутатів буде голосувати за Акт про державну незалежність, сказав: ставимо. Оце був сигнал".
Тоді Кравчук пропонує голосувати за головний документ: Акт проголошення Незалежності України.
Леонід Кравчук, голова Верховної Ради України 24 серпня 1991 року. Фото: "Суспільне"/архівна хроніка
Леонід Кравчук зачитує: "Акт проголошення Незалежності України. Виходячи зі смертельної небезпеки, яка нависла над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, - продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права нації на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, - здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує Незалежність України та створення самостійної української держави - України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей Акт набирає чинності з моменту його схвалення. Прошу проголосувати! У постанові є референдум. За 346, приймається!

Результати голосування у Верховній Раді 24 серпня 1991 року. Фото: "Суспільне"/архівна хроніка

Віталій Портніков, журналіст:
"Я вийшов до фойє і побачив першого секретаря ЦК компартії України Станіслава Гуренка, який стояв біля вікна і дивився на розлючений натовп. І до нього підійшов голова національної безпеки Української ради Микола Галушко: "Вітаю тебе, Стасе, - сказав Галушко, - нарешті ми вільні". І вони обійнялися".
Уже після голосування, ближче до дев’ятої вечора депутат Роман Лубківський пропонує внести до Верховної Ради України національний прапор. Це було вперше, коли в цій залі з’явилися синьо-жовті кольори. Встановивши прапор, депутати з Народної Ради вже не стримувалися. Із зали до людей, що чекали на вулиці, виходили, хором співаючи "Ще не вмерла України…" та вигукуючи "Слава Україні!".
Володимир Філенко, народний депутат України, заступник голови Народної Ради в 1991 році:
"От ми зайшли в той день у Раду, у нас на лацкані був такий синьо-червоний значок народного депутата УРСР. А вийшли ми з ВР - у нас на лацкані був синьо-жовтий значок. От було одне, а стало інше. І це є вже 30 років".
Підготувала Рина ТЕНІНА

24.08.2022    

Увага! Використання публікацій ВД «Кур'єр» у спільнотах соцмереж та ЗМІ без зазначення автора и назви видання ЗАБОРОНЕНО!


Поділитися новиною

Слідкуйте за новинами у інформаційних пабліках "Курьера недели": Телеграм-канал Фейсбук группа


*Залишити коментарі можуть зареєстровані користувачі Facebook.

-->
Угору