RSS

Реклама

У новому номері газети "Кур'єр тижня":
Вийшов у світ осінній номер журналу "Бессарабський вернісаж".






Рейтинг новостей

Память     Просмотров: 4919

В бій йдуть одні...

В бій йдуть одні...

Вже минуло шість років з моменту виходу із «Довжанського котла» наших ізмаїльських прикордонників у складі зведеного підрозділу від всього Південного регіонального управління. Ці хлопці, без перебільшення герої. Вони вистояли. Не заплямували честь воїна-прикордонника. І виконали свій військовий обов’язок по захисту нашої Батьківщини та її цілісність до кінця!… А деякі - до останнього подиху…

Сьогодні багато з них згадують події червня-серпня 2014 року із болем в грудях. Згадуючи, коли твій друг ще з ранку їв з тобою одну кашу, а ввечері його не стало. Коли чекати на допомогу вже ні від кого. Коли залишились тільки надія і віра у щасливе завершення. Але бойовий та моральний дух не впав. Навпаки, -  із кожною секундою, хвилиною, годиною ставав ще міцнішим, бо за їхніми спинами залишились їх сім’ї та народ.  
Зараз для всіх нас це вже історія. Новітня історія України. Історія про боротьбу за незалежність, за територіальну цілісність. Історія, яку ми пишемо сьогодні самі, а не за нас хтось.
У день виходу прикордонників і армійців із «Довжанського котла» згадаємо, як це було.

Операція «Кордон»
Передумовою до проведення операції послужили події, котрі відбулися у травні-червні 2014 року. Тоді практично кожен день наші прикордонні підрозділи і пункти пропуску Луганської та Донецької областей піддавались обстрілам з боку терористів. Після чого вони вимушені були відійти на запасні пункти управління. Контроль над кордоном практично був втрачений … 
З метою повернення контролю над державним кордоном було створено угрупування «Кордон». Зведений підрозділ, який складався із військовослужбовців Південного регіонального управління і його прикордонних загонів. 5 мото-маневрена група – чи просто – 5 ММГ. Саме так її всі називали. Задля стислості.    
У неї також входили і прикордонники Ізмаїльського прикордонного загону. Завдання 5 ММГ було повернути контроль над кордоном у напрямку с. Бірюкове-ст. Должанська-Свердловськ.

Бірюкове
Марш в район с. Бірюкове.
Практично всі шляхи до нього були підконтрольні сепаратистам. Залишилася тільки одна дорога, якою можна було дістатися до нього. І коли ММГ прибула на місце, вона фактично вже знаходилась в оточенні. В районі с. Бірюкове прикордонники закріпилися на висотці у чистому полі, засіяному кукурудзою. Вже тоді пункт пропуску «Довжанський» (далі - ППр), був захоплений терористами із самопроголошеної республіки ЛНР.
За день до прибуття прикордонного підрозділу туди прибули десантники з 79-ї високомобільної бригади. Командуванням десантників і прикордонників для всіх було визначено позиції, і відданий був наказ про їх облаштування. Вже у перший день українських прикордонників було обстріляно з гранатометів і снайперських гвинтівок калібру 12,7 мм виробництва російського оборонпрому.
- ... Коли ми приїхали в Бірюкове, хлопці з 79-ки сказали, «хочете жити - копайте». Спочатку кожен собі викопав лежку, щоб просто переночувати. Пізніше позиції були облаштуванні належним чином. Перший раз наш блокпост був обстріляний 22 червня рівно о 04.00 ранку, також як і Фашистська Німеччина у Другій світовій війні напала на Україну в далекому 41-му, - зі спогадів майора М. Кононенко.
- ... Копали в ручну «саперками». Я як водій санітарки обкопувався не тільки сам, але і про свою "Ластівку" не забував. Для себе вирішив, приїду додому в своє село і заасфальтую весь свій огород, - зі спогадів молодшого сержанта Ф. Перепелиці.
Після облаштування позицій служба полягала у виставленні та організації роботи блокпоста не далеко від місця дислокації табору.

Побут
Жив весь особовий склад в окопах. Прийом їжі був організований в дві зміни. Одна знаходилася на позиції, а інша приймала їжу. Основною проблемою була доставка води. Кожен виїзд за водою прирівнювався до військової операції, оскільки джерело води знаходилось на підконтрольній бойовикам території. Для супроводу машини з цистерною відправлялося бойову охорону мінімум з двох БТР і танка. Воду економили. На одну людину на добу приходилося близько трьох літрів води. Військові навчилися митися і прати білизну у півтора літрах води. Що ж стосується духовної їжі, то був і телевізор. Його хлопці поставили всередині згорілого УАЗа. За допомогою дизельного генератора дивилися по телевізору новини.
- ... Про все що відбувалося у світі і в АТО, ми дізнавалися, дивлячись телевізор в згорілому УАЗі. Його спеціально туди поставили, щоб безпілотник не вказав мінометному розрахунку на «живий УАЗ». З цієї причини, напевно, бачив як в ньому збиралися офіцери для проведення нарад, - зі спогадів молодшого сержанта Ф. Перепелиці.

Звільнення ППр «Довжанський»
1 липня була проведена операція зі звільнення ППр «Довжанський». Спочатку планувалося, що зачистку проводитимуть ММГ і 79-а бригада десантників під прикриттям артилерії. Але в останній момент командуванням було прийнято рішення зробити це за допомогою тільки артилерії. Після того, як було вибито всіх сепаратистів з ППр, до нього для служби відправили 2 прикордонні застави. Всього до ММГ входило 4 застави. 10 днів поспіль застави, що знаходилися в ППр, були піддані серйозному мінометному обстрілу. В результаті одного із запеклого обстрілів серед особового складу з'явилося багато поранених. Командуванням угруповання «Кордон» було прийнято рішення про заміну застав 5 ММГ на резерви угруповання. У ППр увійшли Могилів-Подільська, Білгород-Дністровська та Одеська мобільні застави. Так і несли службу з періодичними обстрілами позицій наших прикордонників з мінометів, гранатометів і т.д.

Загибель колишнього начальника Ізмаїльського прикордонного загону полковника Момота І.Ф. (Генерал-майор посмертно)
11 липня російсько-терористичні війська активували бойові дії. Наші військові, звичайно ж, відповідати вогнем у бік суміжної території не мали права. Саме з цього дня почалися масовані атаки реактивних установок «Град» з території Російської Федерації.
- ... Під час обстрілів «Градами» і важкої артилерії я завжди згадував фільми про війну. І все чекав, що після артпідготовки почнеться наступ на нас бронетехнікою і піхотою противника, - зі спогадів майора М. Кононенко.
11 липня під час обстрілу «градами» позицій військових під с. Зеленопілля загинуло багато патріотів, у тому числі і начальник Навчального центру Державної прикордонної служби України генерал-майор Момот Ігор Федорович. Від цієї новини зазнали потрясіння вся прикордонна службу України, а більше за всіх особовий склад Навчального центру Держприкордонслужби України та Ізмаїльського прикордонного загону.
- ... В той день під час обстрілу ми чули, як з території Росії в Україну через кордон зайшла колона важкої техніки, - зі спогадів молодшого сержанта Ф.Перепелиці

«Довжанський котел». Щоб вбити, українського солдата, всі засоби згодяться
У цей же день замкнувся «Довжанський котел». Припинилися поставки боєприпасів і харчів. В ніч з 14 на 15 липня позиції силовиків під Бірюковим накрило залпом «граду» з 20 ракет. Всі вціліли. З 16 липня практично кожен день піддавалися обстрілу з СЗВ «Град» як блокпост, так і місце дислокації.
- ... З 16 липня нас почали «прасувати» «градами» практично щодня, - зі спогадів майора М. Кононенко.
У зв'язку із ситуацією, що склалася командуванням було прийнято рішення про перехід з Бірюкового до ППр «Довжанський». В надії на те, що з боку Росії припиниться обстріл з «градів» під загрозою, що зачеплять своїх. Адже навпроти ППр «Довжанський» стояв російський «Новошахтинськ». 17 липня завершився перехід з Бірюкове до Довжанська. Зайняли кругову оборону, так як ворог був звідусіль. І чекали поки українська армія розчистить шлях до позицій прикордонної ММГ, 79-тої десантної бригади та 24-тої механізованої бригади.
- Коли я служив «строкову» в Афганістані, ми знали, де знаходиться ворог. А тут не знали, з якого боку нам «прилетить», - зі спогадів старшого прапорщика О.Барбашова.
Задум що стосується обстрілу «градами» виявився вірним. Тільки один раз акуратно, щоб не зачепити російську територію, по позиціях українців вдарив «град». А в іншому тривав мінометний, гранатометний обстріл. Пізніше російське військове керівництво зрозуміло, що таким чином вибити силовиків їм не вдасться, і вони зважилися на більш жорсткі методи. В хід пішла великокаліберна артилерія. Почалися обстріли з 150-мм самохідних артилерійських установок. На відміну від «Градів» і мінометів, які розривалися по визначеному периметру, снаряди САУ мали властивості вриватися в землю і більш точно влучали в ціль. Так артилерією «братньої країни» було знищено і виведено з ладу багато військової техніки. Перший важкий артобстріл був 25 липня
- ... Я в свою «Ластівку» вклав всю свою душу. У полі з 2-3 вже неробочих машин знаходив деталі і ремонтував на ходу. За кермом міг їздити тільки я. І одним залпом мого санітарного УАЗа не стало, - зі спогадів молодшого сержанта Ф. Перепелиці.
Ну і звичайно точність ця була забезпечена за допомогою безпілотних літальних апаратів. Найчастіше вони прилітали з боку Росії. У режимі он-лайн передавалася, інформація про живу силу і техніку сил АТО. Паралельно з цим позиції українців піддавалися обстрілу із САУ. Періодичність таких обстрілів було, як правило, раз на два дні. Після закінчення обстрілу «безпілотник» демонстративно відлітав на територію сусідньої держави. На російський пункт пропуску виходили прикордонники і «працювали, як ні в чому не бувало»
- ... Після обстрілу улітав «безпілотник». На пункт пропуску Росії виходили прикордонники. Відкривали ворота і говорили: «можете вивозити своїх 200-тих і 300-тих». Ми їх запитували: «навіщо Ваші стріляють по нам?» У відповідь вони говорили: «Ми не володіємо такою інформацією, це ви самі себе обстрілюйте», - зі спогадів майора М. Кононенко та старшого сержанта С. Нівні.
В той же час наші війська робили все можливе, щоб пробити шлях до оточених.
Всього через територію Російської Федерації вивозили поранених і вбитих 4 рази. При цьому наших прикордонників і армійців у російському ППр «Новошахтинськ» проводили допит прикордонники і люди у цивільному. Після чого їх доставляли до діючого українського пункту пропуску.
- ... Вони наказали нам роздягтися, щоб переконатися, що в нас немає при собі «сюрпризів», фотографували, забирали мобільні телефони на перевірку. А також задавали питання по нашим персональним даними, з якою метою знаходимося в ППр «Довжанський», хто командири і скільки нас. На що я відповів, ми там Україну захищаємо. Після цієї перевірочної процедури нас посадили в Урал і КАМАЗ і повезли уздовж кордону. Їхали по ґрунтовій дорозі і приблизно через годину прикордонники Росії зупинилися нібито на перекур. А насправді для того щоб продемонструвати як працюють їхні «Гради». Один з них так і сказав «дивіться, як працюють «гради» Росії». Я запитав: «і куди вони летять»? На що він відповів усмішкою, - зі спогадів молодшого сержанта Ф.Перепелиці.

Вихід з «гарячого котла» чи російсько-терористичний сафарі
4 серпня командуванням всіх силових структур було ухвалено рішення про евакуацію з Довжанського і просування до основних сил. В ніч з 3 на 4 серпня був зроблений перший ривок до Зеленопілля. Даний населений пункт був визначений пунктом збору для всіх підрозділів, що потрапили в «Довжанський котел». Там 5 ММГ разом з іншими пробули два дні. 6 серпня була отримана команда прориватися далі. Вранці о 04.00 6 серпня вони знялися із Зеленопілля і вийшли на село Дяково. Вийшло всього 3 колони. 5ММГ йшла 3-тьою колоною. На Дяково зібрались всі інші підрозділи. І десь о 15.00 6 серпня почали прориватися до своїх основних сил. З усіх боків вівся обстріл з «градів» і артилерії, а саме з боку сусідньої держави і з боку окупованих сепаратистами територій. Втрачалася техніка гинули люди. 7 серпня вийшли до м. Амвросіївка де залишили всіх поранених. Після Амвросіївки вийшли на Бердянськ.
- ... По нам буквально почалася Сафарі. Били артилерією і «градами» з усіх напрямків. Втрачалася техніка, гинули люди. Багато 200-тих залишилися просто в полі. Багато пропали без вісті. В один з УАЗів Ізмаїльського загону прилетіла ракета прямо в ліве заднє колесо, внаслідок чого загинув мій товариш Ігор Присяжнюк, а двоє бійців отримали важкі поранення. Ігоря, на жаль, звідти вивезти не вдалося, - зі спогадів майора М. Кононенко.
На шляху руху колони бойовики вирили рів, в якому почала застрявати техніка, а з лівого боку від нього, в лісосмузі організували засідку, з якої вели обстріл з гранатометів і кулеметів.
- ... Під час руху колона зупинилася, як в пробці на жвавому перехресті. По нам із «зеленки» був відкритий вогонь зі стрілецької зброї і гранатометів. Ми всі вискочили із машин і відповіли їм тим же, з усього, що в нас було. Сепари, думаю, були у шоці. Через пару хвилин вони замовкли, ми повернулися до машин і колона продовжила рух. Тут я побачив, через що виникла зупинка. Через все поле був переораний рів, в ньому навіть «бехи» застрявали. Але ми своїми старенькими УАЗами проскочили, - зі спогадів солдата О.Сендецького.
- ... Перший проблиск надії, що ми все-таки залишимося живі у нас з'явився після випадку, коли пройшли переправу. Переправу проходили довго, по одній машині. Пройшовши її ми замаскували машину і стали чекати на інших. Тут розпочався черговий залп «граду». Ми стрибнули, щоб сховатися в канаву. Туди ж прибіг боєць із десантури і каже: «У вас є запальничка?». Ми всі здивувалися, адже «куриво» у всіх давно закінчилося. Майор Кононенко у відповідь запитав: «А, у тебе що, є сигарета?». Тут боєць, з кишені, дістає і розпаковує цілу пачку червоних сигарет і кожному роздає ... Б'ють «гради»  ми лежимо в канаві на спині і  куримо по цілій сигареті! Напевно, на той момент більшого щастя для нас і не було. Було відчуття, що це знак і подарунок долі і що все у нас вийде. Полегшення і усвідомлення того що ми в безпеці вже прийшло в Амвросіївці коли перестали чути канонади, - зі спогадів старшого сержанта С.Нівні.
12 серпня 2014 в Ізмаїльському прикордонному загоні відбулася урочиста зустріч героїв з нагоди повернення їх із зони АТО. Всіх тоді привітав начальник Ізмаїльського загону, керівництво міста та області.
З «Довжанського котла» повернулися всі 12 військовослужбовців від Ізмаїльського прикордонного загону. Два бійці отримали поранення.
По Південному регіональному управлінню додому повернулися не всі. Вони будуть жити в нашій пам'яті і в наших серцях вічно. Свою жертву вони поклали на вівтар в ім'я великої країни, Україна.

07.08.2020    

Наверх